Чим-чим, а «постатями» сучасна путінська росія напрочуд багата. Саме «постатями» у лапках. Куди й поділися справжні Чернишевські, Ломоносови, Гагаріни, Пірогови, Пушкіни та Лермонтови врешті решт. Ніц, нема…
На заміну їм прийшли ті, «у лапках», які самі по собі, без провладного лизоблюдства та ідолопоклонства бункерному диктатору, є лише невиразними тінями, що не витримують навіть маленьких промінчиків сонячного світла, яке миттєво перетворює їх на ніщо…
«Коняча голова» лавров, суіцидальний алкоголік мєдвєдев, псевдожурналіст соловйов, брудна паща якого випромінює сморід навіть через екрани телевізорів та моніторів, захарова, яка дуже перспективно засовує собі до рота полуницю… Справжній «легіон» потворних гротескних постатей кремлівських симулякрів, які зараз претендують на роль історичної спадщини для морально та психічно понівечених «расєйських» нащадків.
Колись давно, у «сивій старині» була популярною пісня, в якій говорилося про те, що «нєт, нє пєрєвєлісь ещьо богатирі на землє руськой, нє оскудєла…». Але сучасні російські «богатирі», навіть на тлі інших «путінських «героїв», виглядають, як ярмаркові «ряжені» на святкуванні народження гібридного посліду від кобили та барана у рязанському глибинному колгоспі, створеному на честь помину 75-ї річниці без врожаю.
Головний, після довічного, «воїн білокам’яної», розцяцькований нагородами до самої спини, спадковий кочівник-скотар, сергій күжүгет оглу шойгу, митець, міністр, герой, генерал та академік в одному флаконі, пережив вже 21 відставку уряду. Мабуть, єдина людина (і слава Богу) яка мала сумнівну насолоду спати з пристаркуватим диктатором у одному наметі та насолоджувати останнього різноманітними байками. Таємний шанувальник генерала Білої армії барона фон Унгерна настільки закоханий сам у себе, що створив у своїй рідній Туві культ «себе коханого», розвісивши де тільки можна свої портрети та відкрив сам собі музей-галерею, з десятками «високохудожніх» полотен зі своїм образом у різних позах. На коні, з конем, під конем… Звичайно, це набагато простіше, ніж провести у свої рідні землі водогони, асфальтовані дороги та електрику. Головне – щоб портрети висіли та кінь був задоволений.
Та за маскою «блазня горохового» сховалася людина, яка вже давно стала мільярдером на розкраданні МЧС та армії і привласненні коштів родиною та приближеними особами, награбувавши з бюджету росії більше грошей, ніж будь-який військовий міністр за всю історію людства. Таке перетворення «скотаря на магната» у нещасній росії нікого вже не дивує. Усі розуміють, що «королівський блазень» – особа недоторкана, тим більше – інтимнонаближений до короля регулярними, «суто чоловічими», тайговими пригодами.
Інший «герой-богатир» та взірець «мужності» російської армії, теж зовсім не «расєйської наружності». Къадири Ахьмадан кӀант Рамзан, «в миру» – рамзан кадиров, головний «дон-дон» та «тік-ток» «всєя русі», дуже не любить, коли його запитують про інтерв’ю «Новій газеті» 2006 року, коли він зізнався що вбив ПЕРШОГО руського, коли йому було 16 років. Мабуть, саме за це кадиров і був потім нагороджений Золотою зіркою Героя Росії, орденом «Мужність», медаллю імені Ахмата Кадирова та Орденом Дружби Народів. Адже в путінській росії так і прийнято – відзначати державними нагородами вбивць та злочинців.
Шойгу поки що виграє за кількістю нагород у кадирова. Молодий ще… Але дон рамзан має у власному активі таку нагороду, яку кужугетович не міг собі уявити навіть у хворобливому сні – орден «За досягнення перед стоматологією» I ступеня. Хоча, якщо бути відвертим, саме шойгу на цю нагороду заслуговує набагато більше, враховуючи кількість втрачених (часто – разом з головою) зубів російських загарбників на теренах України. Хоча, тоді для обох «героїв» потрібно створювати нові «расєйські» ордена, медалі та медальки: «За досягнення перед травматологією», «За досягнення перед військово-польовою хірургією» та, врешті-решт, «За значний вклад у розбудову кладовищ рф».
Лише за декілька десятиліть росія втратила все: потужні світові постаті, історичні досягнення, славу, гордість.
Та саме головне – вона втратила свідомість і розум. Країна, «героями» якої є примарні тіні, злочинці, крадії та блазні, втратила будь-які надії на розвиток та прогрес.
І вже зараз остаточно втрачає право навіть на саме своє існування…
Автор – Юрій Федоренко